Київська обл. м.Вишгород, вул. Шкільна 58.
+38 (04596) 52-859    
ЗАМОВИТИ ЕКСКУРСІЮ


ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПАМ’ЯТКИ ВИШГОРОДЩИНИ


ПРОЄКТ «Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація й популяризація»

Місія:
Встановити у зручному форматі контакт між культурними пам’ятками та сучасним містом, щоб люди відчули зв’язок з історією, просто крокуючи Вишгородом.

Інструмети втілення:
22 пам’ятки Вишгородщини, з них 12 об’єктів першочергової важливості, будуть оснащені QR-кодами і об’єднані в єдину цифрову систему. Відсканувавши код, можна буде дізнатися цікаві факти та нюанси, пов’язані з ними. Програма, впроваджувана у ВІКЗ, дасть можливість не просто дізнатись про локальний об’єкт, але отримати інформацію загалом про історико-культурне середовище, в якому він розташований, про його історію і значення в контексті подій минулого.

Тривалість проєкту:
Проєкт розрахований на 5 місяців з поетапною адаптацією сайту, розробкою контенту, та встановленням табличок з QR-кодами на об’єктах.
Детальніше у щоденнику проєкту тут - QR-кодування історико-культурних пам’яток Вишгородщини

Проект здійснюється за підтримки Українського Культурного Фонду

Городище  літописного міста Вишгород (ХІ – ХІІІ ст.)

Городище літописного міста Вишгород (ХІ – ХІІІ ст.)
Вишгородське городище виникло на лісистих пагорбах, висота яких з боку Дніпра сягає близько 80 м.
Протягом усього Х століття (за часів княгині Ольги та князя Володимира) була заселеною верхня частина городища, найбільшим відрогом якого є так звана Ольжина гора.
Вишгород у ті часи вже був відомий далеко за межами Русі (згадується у творах візантійського імператора Костянтина Багрянородного).
Головною архітектурною домінантою верхнього міста у ХІІ – ХІІІ ст. була кам’яна церква Святих Бориса і Гліба.
Археологами було виявлено на городищі залишки частини фундаментів Борисоглібської храму, дерев’яної огорожі церковного подвір’я з воротами, залишки господарчого комплексу, що належав до заможного двору.
Його площа становить близько 7,5 га.
З 2009 року Вишгородське городище є Пам’яткою археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р. № 928.


докладніше »

Залишки дерево-земляних оборонних укріплень городища – валів та ровів (Х І– ХІІІ ст. та 17 ст.)

Залишки дерево-земляних оборонних укріплень городища – валів та ровів (Х І– ХІІІ ст. та 17 ст.)
Давній Вишгород був потужною фортецею, яка під час військової загрози мала захистити за своїми стінами мешканців не лише самого міста, але й околиць. Оборонні споруди міста згадуються тричі у «Повісті минулих літ».
Археологічні дослідження залишків оборонних укріплень Вишгорода засвідчили потужні розміри давніх фортифікаційних конструкцій (перепад висоти від дна рову до верхівки валу становив близько 10 м).
Будівництвом і ремонтом оборонних споруд займались у давнину так звані городники, які, на думку науковців, були пов’язані з князівською адміністрацією і мали високий соціальний статус. «Городники» неодноразово згадуються в «Уставі» Володимира Мономаха та житіях святих Бориса і Гліба.
Є частиною Пам’ятки археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р. № 928.


докладніше »

Залишки стіни  храму Бориса і Гліба

Залишки стіни храму Бориса і Гліба
Стіну давньоруського храму було знайдено у 1989 р. київськими археологами під час благоустрою території церкви Святих Бориса і Гліба.
Стародавні підмурки зроблено з бутового каменю – валунів та блоків граніту та кварциту сірого, рожево-сірого і зеленувато-сірого кольорів. Ці мурування пов’язують з кам’яною церквою Святих Бориса і Гліба - усипальницею перших руських святих Бориса та Гліба.
Він був, без перебільшень, головною святинею Давньої Русі. Саме інтерес до цієї пам’ятки поклав початок археологічним розкопкам Вишгорода загалом у ХІХ ст. Історія спорудження церкви пов’язана з однією з найтрагічніших подій в історії Русі. По смерті князя Володимира Великого один з його синів, Святополк Окаянний, вбив своїх братів Бориса і Гліба.
Згодом сини Ярослава Мудрого Ізяслав та Святослав заклали муровану церкву-усипальницю для поховання останків перших святих Давньоруської землі.
Є частиною Пам’ятки археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р.
№ 928.

докладніше »

Церква святих Бориса і Гліба (1861-1863 рр.)

Церква святих Бориса і Гліба (1861-1863 рр.)
Будівництво церкви почалося в 1861 році й закінчилося через два роки. Церква побудована за типовим проектом № 8 архітектора Костянтина Тона.
Після 1917 року Борисоглібська церква продовжувала діяти. У ніч на 4 червня 1921 року члени банди вбили священика церкви В.Терешкевича.
За свідченнями старожилів, церква була закрита в 1929 р. Тоді з куполів зняли хрести.
Після закриття церкви споруда не змінювалася до осені 1943 р. Під час боїв Борисоглібська церква зазнала авіанальоту (або артобстрілу), під час якого було зруйновано покрівлю, купол, дзвіницю. Згоріли всі дерев’яні елементи будови. Повністю втрачене декоративне оздоблення інтер’єру. Штукатурний шар фасаду з елементами декору зберігся лише частково.
У 1990 р. стараннями настоятеля храму протоієрея отця Димитрія, вишгородської громади, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури почалася реставрація храму. Нині церква повністю відреставрована в її первозданному вигляді.


докладніше »

Залишки металургійного виробництва (ХІІ - ХІІІ ст.)

Залишки металургійного виробництва (ХІІ - ХІІІ ст.)
Назву «Квартал металургів» отримав унікальний ремісничий осередок ХІІ–ХІІІ ст., розкопаний на східному краю дитинця Вишгорода, біля церкви Святих Бориса і Гліба.
Основними заняттями місцевих жителів були виготовлення та обробка чорного металу.
«Квартал металургів» почав функціонувати у другій половині ХІІ ст. До цього в різних частинах міста діяли поодинокі невеликі металургійні горна. Цілком очевидно, що призначені вони були для власних потреб.
У «Кварталі металургів» зводили значно досконаліші металургійні майстерні-напівземлянки з легким перекриттям, великими горнами, робочими майданчиками, а поряд були розташовані кузні.
Є частиною Пам’ятки археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р. № 928.


докладніше »

Поховання  воїнів - кочовиків (X - XIII ст.)

Поховання воїнів - кочовиків (X - XIII ст.)
Знайдене 1989 року колективне поховання чоловіків-воїнів давньоруського часу є найбільш інформативним для вивчення військової справи давнього Вишгорода.
Воно датується кінцем ХІ – ХІІ ст. і є однією з небагатьох середньовічних пам’яток Середнього Подніпров’я, з якої походять знахідки елементу захисного обладунку (окиснені фрагменти кольчуг).
Окрім того, тут представлено повний комплект озброєння та спорядження середньовічного вершника.
Дослідники пов’язують ці поховання із могилами печенігів, котрі під назвою «чорних клобуків» входили до складу вишгородської дружини.
Параметри могильних ям та відсутність супровідних речей у двох інших похованнях указують на те, що вони були здійснені за християнським обрядом.
А наявність над усіма чотирма могилами спільного курганного насипу дозволяє припустити, що всі небіжчики представляли інтернаціональну князівську дружину й загинули під час бойових дій.


докладніше »

Кургани Х – ХІ ст.

Кургани Х – ХІ ст.
За доби Давньої Русі більшість поховань здійснювалися під земляними насипами-курганами.
Вивчення вишгородських старожитностей починається у першій половині ХІХ ст. разом з піднесенням зацікавленості тогочасної української інтелігенції власним минулим.
Привернули до себе увагу й високі кургани на околицях Вишгорода. У 1819 р. розкопано курган, де були знайдені людські кістки, вугілля та залишки руків’я меча.
У 1845 р. був розкопаний так званий Хрещатий курган, знайти який зараз уже неможливо. Відомо тільки, що розташований він був на шляху від Вишгорода до Межигір’я. Курган мав дерев’яний остів, залишки вугілля, у похованні були знайдені кістки людини та коня.
Згідно з віруваннями наших предків, предмети, якими людина користувалася за свого земного життя, мали знадобитися їй і в житті потойбічному.

докладніше »


"Квартал гончарів" XI ст.
До укріплених частин давнього Вишгорода примикав ремісничій посад.
Це був найбільший міський район, площа якого перевищувала 19 га. Його обмежували природні кордони: з півночі – широкий яр, зі сходу – Дніпро (у давнину – дніпровська протока Коноплянка), з півдня та заходу – невелика притока Дніпра Монашка.
Виник посад на межі Х–ХІ ст. Він був забудований житлами, господарськими спорудами та гончарними горнами. Знайдено кілька відрізків давніх вулиць.
У ХІІ ст. посад одномоментно й остаточно зруйнувала пожежа, коли половці спустошили київські околиці «до Вишгорода».
Є частиною Пам’ятки археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р.
№ 928.


докладніше »

Залишки житлових і господарчих будівель, гончарне горно ( ХІ ст.)

Залишки житлових і господарчих будівель, гончарне горно ( ХІ ст.)
У Вишгороді знаходився гончарний осередок давньоруського часу, що на сьогодні найкраще досліджений в Україні.
Наявність родовищ якісних глин зумовила виникнення масштабного гончарного центру.
Типова садиба місцевого гончара складалася з житла, споруд і ям господарського призначення, гончарного горна.
Останній етап виготовлення керамічних виробів – випал – був найвідповідальнішим. Гончарні печі зводилися з глини на каркасі з дерев’яних прутів та опалубків. Нижня – паливнева – камера була заглиблена в землю.
Горни першої половини ХІ ст. мали невеликий робочий об’єм, але поступово вишгородські гончарі починають будувати більші…
Саме від кореня «горн», що означало піч, походить слово «гончар». Гончарний горн другої половини ХІ ст., єдиний у Східній Європі, демонструється на місці знахідки, на території Музею давньоруського гончарства.
Є частиною Пам’ятки археології місцевого значення. Охоронний №5909Ко, Наказ Міністерства культури №1328/0/16-10 від 30.12.2010 р.


докладніше »

Музей давньоруського гончарства

Музей давньоруського гончарства

Музей давньоруського гончарства міститься на колишній вулиці давнього міста, де вздовж струмка розташовувалися садиби гончарів.
Тут археологами виявлені рештки житлових та господарських приміщень та залишки горнів. Колекція кераміки, зібрана на цій території, сягає десятків тисяч уламків і цілих виробів.
Гончарний центр у Вишгороді займав більшу частину міського посаду Х–ХІІ ст. Таке виробництво на території Давньої Русі не має аналогій.
Перлиною колекції є музеєфіковані залишки давньоруського двокамерного обпалювального горну. У музеї є велика колекція будівельної кераміки: плінфа з руїн храму Святих Бориса і Гліба, полив’яні плитки підлоги храму, велика колекція цегли ХVІІІ–ХІХ ст.
Нині на території музею створено оригінальне арт-середовище, що використовується як виставкова площадка просто неба, де разом із шедеврами народних майстрів експонуються зразки давніх ремесел – бортництва та човнярства.
Розташований у межах Пам’ятки археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р. № 928.


докладніше »

Будинок «Клюкви»

Будинок «Клюкви»
На вул. Шкільній, 58, майже в центрі Вишгорода, стоїть двоповерховий будинок із дуже цікавою історією. У Вишгороді його знають як будинок Клюкви.
Збудований він у 1905 році Іваном Федоровичем Школьним, управляючим казенними маєтками, колишнім військовим. Будинок зводили всією родиною. На літо подружжя Школьних здавало кімнати відпочивальникам із Москви та Петербурга.
У 1930-х роках Школьних розкуркулили і виселили з їхнього будинку. Доживали вони в Києві у доньки Мотрі.
На одному з київських цвинтарів і поховані. А в будинку знаходилася сільська рада, потім клуб, дитячий садок, школа.
Під час німецької окупації його облюбували німецькі солдати, а після війни тут розміщувалася початкова школа: на першому поверсі йшли заняття, а на другому жили вчителі.
У 1950-х роках будинок був пристосований під гуртожиток для вчителів з родинами та учнів-старшокласників. У 1979 році тут був гуртожиток заводу «Карат». З 1984-го – гуртожиток для спортсменів обласної дитячої школи спортивної майстерності.
У 1995 році будинок було передано Вишгородському історико-культурному заповіднику.

докладніше »

Поселення раннього залізного віку VII - VI ст. до н.е.

Поселення раннього залізного віку VII - VI ст. до н.е.
Під час археологічних розвідок на території Вишгорода було випадково знайдено поселення раннього залізного віку VІІ–VІ ст. до н. е. 
За зовнішнім виглядом ліпних горщиків (які мали кулясті форми і були оздоблені на шийці рядочком ямок, «перлин» чи проколів) фахівці встановили, що тут проживали представники так званої мілоградсько-підгірцівської культури.
Мешкали вони в селищах та укріплених городищах. Ця історична спільнота населяла територію Київського Полісся, а основу її господарства становило землеробство та промисли (рибальство, мисливство, можливо, бортництво).
Завдяки тісним контактам зі скіфами, які займали території українського степу на південь, землероби Полісся вели активну торгівлю з грецькими містами-колоніями Північного Причорномор’я.

докладніше »

Поховання середини X ст. зі скандинавськими прикрасами

Поховання середини X ст. зі скандинавськими прикрасами
Одне з найбільш ранніх вишгородських поховань датується серединою Х ст.
У 1985 р. на вул. Київській під час будівельних робіт було випадково знайдено перепалені людські кістки та попіл. Також було знайдено бронзову так звану черепахоподібну фібулу (застібка на верхньому одязі), білонову підвіску та срібне скроневе кільце з великою намистиною гірського кришталю.
Підвіска має прямі аналогії серед старожитностей вікінгів, а такі фібули були одним з найяскравіших елементів скандинавського жіночого костюму цієї доби.
Значна кількість варягів-скандинавів у Х ст. входила до еліти давньоруського суспільства. Не був винятком і давній Вишгород, що добре ілюструють матеріали поховальних пам’яток.



докладніше »

Споруда школи (земської)

Споруда школи (земської)
Дерев’яне приміщення земської школи кінця ХІХ – початку ХХ ст. є однією з небагатьох споруд такого типу, які збереглися в Україні.
Вишгородська земська школа, відкрита 1905 року, обзавелася окремим приміщенням лише в 1908 році. Приміщення школи складалося з трьох класних кімнат, учительської, роздягальні, кімнати сторожа, великого та малого коридорів. Опалення було пічне, освітлення гасове.
Навчальне та письмове приладдя надавалося всім учням безкоштовно. У програму земської школи входили: релігія, читання, письмо, рахунки. У школі також викладали для дівчаток: вишивання, в’язання, мале шиття.
Хлопців навчали військовому строю.
Пам’ятка архітектури місцевого значення. Охоронний № 5993–Ко, Наказ Міністерства культури України №326 від 18.04.2017 р.

докладніше »

Братська могила воїнів Радянської Армії, в  якій похований Герой Радянського Союзу Л.І.Глібов

Братська могила воїнів Радянської Армії, в якій похований Герой Радянського Союзу Л.І.Глібов
28 вересня 1943 р. в ході Київської наступальної операції 167-ма стрілецька дивізія Радянської армії форсувала Дніпро в районі Вишгорода та організувала там плацдарм для наступу радянських військ на Київ.
155 воїнів, які загинули в боях під час цієї операції, поховані в цій братській могилі.
Серед тих, хто бився на північних підступах до Києва, був начальник штабу 989-го полку, капітан Леонід Іванович Глібов. Під час форсування Дніпра та запеклих боїв з німцями показав неабияку мужність та відвагу. Загинув 26 вересня 1943 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР за мужність та зразкове виконання бойових завдань Глібов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (посметрно).

докладніше »

Площа  Г.Строкова

Площа Г.Строкова
На початку 1960-х років, коли споруджувалася Київська ГЕС, одночасно почалася розбудова Вишгорода.
Комплекс культурних об’єктів органічно поєднаний у площу, що названа на честь Григорія Строкова – очільника будівництва Київської ГЕС, який був одним з найдосвідченіших фахівців у будівництві гідроелектростанцій у СРСР.
Будинок культури «Енергетик»
Цей будинок на початку 1990-х років став будинком культури всього Вишгородського району.
Пам’ятник Т.Г.Шевченку
На площі в 1993 році встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку. Тарас Григорович приїздив до Вишгорода й Межигір’я.
Шевченко знав легенду про те, що на Вишгородщині доживав свій вік фастівський полковник Семен Палій. Це надихнуло поета до написання поеми «Чернець», де згадується Вишгород:
Іде чернець у Вишгород На Київ дивитись…
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.
Пам’ятник Тарасові Шевченку у Вишгороді жителі міста встановлювали власним коштом. Бюст молодого Шевченка – це робота 1975 року скульптора Івана Липовки. Архітектор пам’ятника – Олег Распопін.
Фонтан
Відомий архітектор Василь Климик - автор і виконавець даної композиції, встановленої на площі у 1976 р. Фонтан та чотири скульптури: князя Святослава, його дружини Малуші й великого київського князя Володимира та його дружини – Рогнеди зараз є однією з найяскравіших перлин міста.




докладніше »

Набережна Київського водосховища (ГЕС, цегельні заводи, історичний ландшафт)

Набережна Київського водосховища (ГЕС, цегельні заводи, історичний ландшафт)
Вишгород розташований на північному краю Київського плато і є частиною Придніпровської височини.
Його історична частина знаходиться на крутому правому березі Дніпра. Провідну роль в образі Вишгорода відіграє пагорб, на якому підносилося давньоруське місто і один з найбільших на ті часи храм-усипальниця перших давньоруських святих Бориса та Гліба.
Ландшафт літописного Вишгорода занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Охоронний № 5899-Ко, Наказ Міністерства культури України від 21.12.2010 за № 1266/0/16-10)
У середині ХІХ ст. весь берег вздовж Вишгорода займали цегельні. Крім звичайної будівельної цегли, яку виробляли у Вишгороді і селі Нові Петрівці, величезний попит мала так звана «межигірка» - вогнетривка цегла, яку використовували для будівництва печей.
У ландшафті Вишгорода величезну роль відіграє Дніпро, а тепер і Київське водосховище, що виникло вище греблі ГЕС.
На початку 60-х рр. ХХ ст. у Вишгороді розпочалося масштабне будівництво гідроелектростанції, що стала першою з 6-ти гідроелектростанцій Дніпровського каскаду.
Паралельно будівництву створювалося штучне водосховище 12 км завширшки від Вишгорода до кордонів з Білоруссю. Було затоплено більш ніж 900 км2 пойми Дніпра, де знаходилися 52 села.


докладніше »

Затоплені села Київського Полісся ХХ ст.

Затоплені села Київського Полісся ХХ ст.
Наслідком побудови Київської ГЕС стало повне знищення та переселення понад 52 населених пунктів, переселено понад 33 000 українських громадян, остаточно зруйновано сотні стародавніх храмів і тисячі приватних будинків.
У період з 1964 по 1966 рр. через затоплення було знищено тисячі пам’яток історії, археології та культури Київського Полісся (тільки поселень доби Давньої Русі – понад 300).
Початок будівництва греблі Київської ГЕС у Вишгороді припав на 1959 рік. Штучне Київське море (водосховище) заповнено в 1964–1966 роках. При цьому було затоплено багато сіл, переважно на лівому березі та декілька – на правому.
Це були старовинні населені пункти. Деякі з них, наприклад Старосілля (Ольжич), згадуються ще в XI ст. Люди мали господарство, худобу, городи, садки, на кладовищах спочивали їхні діди та прадіди, були збудовані величні церкви.
Навколо – заливні луги з родючою землею.
Відомо, що в одному із затоплених сіл – Старосіллі – розміщувалася літня лабораторія Біологічної станції ВУАН, заснована в 1918 році В.Вернадським. А за 1 км від нього, у с.Хотянівці, було зібрано етнографічну колекцію, що становила основу Етнографічного музею ВУАН.

докладніше »

Собор Вишгородської Божої Матері УГКЦ

Собор Вишгородської Божої Матері УГКЦ
Вишгород – одне з найперших міст Київщини, у якому наприкінці 1980-х років з’явилася громада Української греко-католицької церкви.
Через відсутність храму богослужіння відбувалися в різних місцях Вишгорода: Товаристві української мови ім.Т.Г.Шевченка «Просвіта», на приватних квартирах та навіть просто неба! Собор було закладено 4 липня 1994 року й освячено владикою Юліаном Вороновським і у 1996 р. в його стінах вже було відправлено першу службу.
Після закінчення будівництва його назвали «Собор Вишгородської Богородиці» на честь найвідомішої вишгородської святині. Зараз храм є одним з найцікавіших осередків культури й духовного життя Вишгорода.
З 2016 року під час Всеукраїнської прощі до Вишгородської ікони Богородиці саме до цього Храму з’їжджаються паломники з різних куточків України. Тут функціонує недільна школа, проводяться фестивалі, молебні в лікарнях та дитячих будинках, зорганізовуються поїздки Україною та Європою.


докладніше »

Історичний парк Межигір’я

Історичний парк Межигір’я
Садово-парковий ансамбль, розташований на території Межигірського Спасо-Преображенського монастиря на березі Дніпра.
Схили Дніпра поросли лісом. Ростуть два унікальні дуби, обхватом 6,5 м і 5 м (400 років), старовинний клен, обхватом 3,7 м (понад 100 років).
Із перенесенням 1934 року столиці УРСР із Харкова до Києва виникла потреба в заміській урядовій резиденції для високопоставлених чиновників. Тоді було вирішено обрати для цього територію колишнього Межигірського монастиря. Кожний наступний господар руйнував особняк попередника і зводив новий.
У 2002–2014 роках – приватна резиденція екс-президента України Віктора Януковича. Після втечі Януковича резиденцію «Межигір’я» відкрито для загального відвідування.
У 2014 році Верховна Рада України прийняла постанову про повернення Межигір’я в державну власність. На території комплексу розташовано вісім пам’яток історії та археології різного часу, що були відкриті й частково досліджені археологами.


докладніше »

Спасо-Преображенський Межигірський монастир

Спасо-Преображенський Межигірський монастир
Православний чоловічий монастир. Разом із Києво-Печерською лаврою був другим ставропігійним монастирем Київської єпархії і зажив собі слави завдяки духовній опіці над запорозькими козаками.
Згідно з легендою, обитель була закладена грецькими монахами на чолі з митрополитом Михаїлом у 988 році. У ІІ-й половині XVII ст. Межигірський монастир став "військовим" монастирем Запорозької Січі. Його ченців направляли як церковнослужителів до січових церков та шпиталів для старих запорожців. Закритий указом Катерини ІІ наприкінці XVII ст.
У 1796 році біля монастиря німецький інженер Краніх знайшов копалини глини, придатної для виготовлення посуду. У 1798 році в приміщеннях колишнього монастиря заснували фаянсову фабрику. Асортимент виробів фабрики був досить різноманітним. До найбільших прихильників межигірського фаянсу належали дворяни, дрібна шляхта, військова еліта, а серед відомих шанувальників виробів були родини Ханенків та Грушевських. Предмети з межигірського фаянсу є окрасою музейних колекцій як в Україні, так і за її межами, адже межигірська кераміка стала відомим брендом ХІХ ст.
У 1886 р. монастир було відновлено завдяки зусиллям митрополита Платона (Городецького). У 1894 році перетворений на жіночий та підпорядкований Києво-Покровському монастирю. Діяв до 1919 року.
Закритий більшовиками.


докладніше »

Дзвонкова  криниця

Дзвонкова криниця
Дзвонкова криниця в Нових Петрівцях - місце, яке набуло серед туристів особливу популярність після того, як резиденція екс-президента Віктора Януковича, Межигір'я, стала відкритою для відвідування. Люди йдуть до криниці по смачну і чисту воду, проте мало хто знає, що це місце має давню і цікаву історію.


докладніше »



Загальна мапа об’єктів



Поділитися: