головна   /   ПРО ВІКЗ   /  

Історія ВІКЗ

Створення Історико-культурного заповідника пов'язане з роботою Вишгородської археологічної експедиції Інституту історії матеріальної культури (1934—1937 рр.) під головуванням Тадея Мовчанівського. На нараді в липні 1934 р. було вирішено звернутися до державних органів охорони з проектом захисту всього комплексу споруд Межигір'я, окремі ділянки зробити заповідними. Зважали й на кон'юнктуру: вважалося, що Вишгород привертатиме «велику увагу істориків і письменників у зв'язку з проблемами історії м. Києва». Вважалося також, що для виконання завдань експедиції потрібна «підготовка і концентрація найкращих наукових сил з усієї України».

Виробнича нарада з питань оголошення території городища заповідником відбулася 16 липня 1935 р. Зусилля науковців і краєзнавців не виявилися марними - 9 вересня 1935 р. територія давнього Вишгорода офіційною постановою була оголошена заповідною. Але після Другої світової війни про заповідник уже ніхто не згадував.

Сучасний Вишгородський історико-культурний заповідник був заснований 6 липня 1994 року, згідно з Указом Президента України та Постановою Кабінету Міністрів України. Першим директором був Кушнірук Віталій Миколайович. З осені 2016-го заповідником керує кандидат історичних наук Влада Литовченко.

2006 року відкрився один із провідних підрозділів заповідника — Музей давньоруського гончарства.

Створений 1982 року, Вишгородський історичний музей є найстаршим структурним підрозділом державного історико-культурного заповідника. 2008 року його реконструювали. 2010 року територія Історичного ландшафту давньоруського Вишгорода (охор. № 5899-Ко, Наказ Міністерства культури України від 21.12.2010 за №1266/0/16-10) була внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Досить різноманітне і добре збережене історичне середовище займає міську гору. Крім дитинця Вишгородського городища, воно включає забудову дуже давніх і тісно пов’язаних із ним вулиць Калнишевського й Межигірського Спаса, берегові схили з пасмом зелених територій. Історичний ареал Вишгорода сприймається як цілісне містобудівне ландшафтне утворення. Цей краєвид значної історичної й художньої цінності потребує дбайливого збереження, оскільки може бути порушений навіть незначним втручанням.

Основними завданнями заповідника є:

• Здійснення заходів з охорони та збереження об’єктів культурної спадщини, пов’язаних із ними територій та рухомих об’єктів, творів монументального, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва;
• Науково-дослідна, науково-методична, інформаційна та культурно-освітня робота з метою популяризації культурної спадщини, духовного збагачення громадян;
• Розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо режиму збереження й порядку використання об’єктів культурної спадщини, забезпечення їх утримання, захисту, збереження й належного використання;
• Здійснення заходів щодо належного використання земель історико-культурного призначення (території пам’яток, охоронних зон, заповідників, музеїв, охоронюваних археологічних територій);
• Робота з виявлення, вивчення, фіксації, складання облікової документації, класифікації закріплених за заповідником нерухомих об’єктів культурної спадщини, пов’язаних із ними територій та рухомих предметів, творів монументального, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, підготовка документації для їх державної реєстрації;
• Забезпечення на території історичного ареалу Вишгорода належного захисту й утримання пам’яток археології, які є державною власністю;
• Проведення експозиційної роботи;
• Проведення інформаційно-видавничої діяльності, популяризації заповідної справи, проблем охорони й належного утримання об’єктів культурної спадщини та визначення порядку реалізації виготовленої друкованої продукції;
• Організація та координація проведення наукових досліджень у заповіднику, залучення до цієї роботи працівників інших організацій;
• Здійснення міжнародного співробітництва, укладення угод з іноземними фізичними та юридичними особами, згідно із законодавством;
• Вживання заходів для розвитку інфраструктури екскурсійного і рекреаційного обслуговування на території заповідника, надання відповідних платних послуг і встановлення цін на них, якщо інше не передбачено законодавством.