З Днем народження, давній юний Вишгороде! З Днем міста!

Процвітання й достатку, миру й добра!

Вперше Вишгород згадано у 946 році в «Повісті минулих літ» як град княгині Ольги. Відтоді минуло 1072 роки.

Вишгород розташований на околиці столиці Київської Русі – Києва і є одним зі найстародавніших міст давньоруської держави.

За весь час існування він залишався в тіні свого великого сусіда – Києва. Історики називали Вишгород північними воротами давньоруської держави. Його історія тісно пов’язана з Києвом, він був найціннішим діамантом в історичній короні Київської Русі.

В Іпатіївському літописі Вишгород згадується 38 разів. У творі Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», написаній із 948 по 952р., Вишгород названий (у грецький транскрипції) «Вусіград», як одне з найбільших міст Русі, куди поверталися князі після «полюддя», тобто після збору данини.

Згідно з «Літописом руським», перша письмова згадка про Вишгород датується 946 (6454) роком, на який припадає початок княжіння Святослава Ігоровича, регентшою та матір’ю якого була Ольга – жінка Ігоря Рюриковича. Після вбивства чоловіка княгиня Ольга зібрала військо і пішла на древлянську землю. «І наклала вона на них (древлян) данину тяжку, і дві частини її шли Києву, а третя ж – Вишгороду до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом» - згадується в літописі 946 р.

В результаті вивчення Вишгородського городища за допомогою розкопок, було досліджено оборонний вал приблизно 50 будівель господарського та житлового призначення, а також 40 виробничих комплексів. Площа міста в часи його розквіту, що припав на середину ХІІ ст., сягала понад 80 га., а дитинця - близько 9 га. Площа дитинця Києва (міста Володимира) була ледве більшою за вишгородську і становила всього 10 га, і тільки за правління Ярослава розрослася до 70 га.

Місто згадується і в літописах доби Володимира Святославовича, сина княгині Ольги. Записи свідчить, що «був же Володимир переможений похіттю до жінок, і було йому приведено шість жон, і наложниць у нього було триста у Вишгороді, триста у Білгороді, а двісті – на Берестовім». Відомо, що першу дерев’яну церкву в Вишгороді було побудовано Володимиром і носила вона ім’я св. Василя. Про це згадується в «Повісті минулих літ», коли біля неї було поховано князя Бориса, а потім і брата його Гліба (і положиши і брата свого Бориса біля церкви святого Василя)». Цей дерев’яний храм після початку князювання у Києві Ярослава Мудрого та перенесення у Вишгород тіла Гліба, згорів.

З Вишгородом пов’язана одна з найбільших трагедій в історії Русі-України й із першими давньоруськими святими – князями Борисом та Глібом, молодшими синами Великого Київського князя Володимира Святославовича. Після його смерті 1015 року між його синами почалась боротьба за владу. Ростовський князь Борис та Муромський князь Гліб були вбиті за наказом старшого брата Святополка. Літопис свідчить: «Святополк прийшов уночі до Вишгорода і потай прикликав (боярина) Путшу і вишгородських бояр і сказав їм: «Чи віддані ви мені всім серцем?» І сказав Путша: «Можемо ми голови свої з вишгородцями положить за тебе» - «Підіть убийте мого Бориса». І вони обіцяли скоро вчинити це».

За князювання Ярослава Мудрого брати Борис та Гліб були введені в чину перших православних святих. Над їхніми святими мощами збиралися князі землі руської, укладаючи угоди , з мирянами святкували видатні події. На їхню честь у 1074-1115 рр. у Вишгороді було збудовано величезний кам’яний храм, який височів на горі Вишгородській. На тому місці, на фундаментах його центрального нефу, зараз стоїть церква в ім’я Св. Стратотерпців Бориса та Гліба, побудована 1862 р. за типовим проектом К. Тона (архітектора, автора храму Христа Спасителя в Москві).

Літопис свідчить: «У рік 1054 (65620) спочив Великий князь Ярослав. Сам же Ярослав був слабий, а коли прибув він до Вишгорода, то розхворівся вельми, отже прийшов Ярославу кінець життя, й оддав він душу свою Богові». Після смерті його з Вишгорода на санях відвезли до Києва, де в Софії поклали до мармурового саркофагу.

1155 року Вишгородським князем став Андрій Боголюбський, а Юрій Довгорукий, його батько, – князем київським. Того ж року пішов Андрій від батька свого з Вишгорода в Суздаль без отчої волі. Він узяв із Вишгорода ікону Святої Богородиці із Цесарограда. Він поставив її у своїй церкві Святої Богородиці у Володимирі (Суздальському) . У Вишгороді вона знаходилась в дівочому монастирі, а зараз зберігається в Москві, в церкві на Толмачах, на території Третяківської галереї, та зветься «Володимирська ікона Божої Матері». Сьогодні це святиня всього православного світу, бо вважається чудотворною.

Зруйнований під час монголо-татарської навали, до 1300 р. Вишгород згадується в літописах: Іпатіївський літопис, «Повість временних лет», Густинський літопис, Патерик Києво-Печерського монастиря, «Сказання і страждання, і похвала св. мученикам Борису і Глібу» (Сильвестрівский збірник), навіть «Про управління імперією» Костянтина Багрянородного. Та літописи не зберегли жодного слова про долю Вишгорода під час навали татаро-монголів.

У 1360-х роках Вишгород разом із Києвом ввійшли до володінь Великого князівства Литовського. До 1552 року про нього майже нічого не знайдено в джерелах.

Місто спустошене. Про це свідчить «Люстрація» Київського замку 1552 року, в якому Вишгородське городище характеризується як безлюдне. 1571 р. Вишгородське городище разом з Межигірським монастирем було подароване спеціальною грамотою короля Сигізмунда ІІ королівському писарю Євтихію Висоцькому. 1607 р. Вишгород був переданий польському магнату з Волині Гаврилу Гойському. У «Лстрації» місто описане так: «Той замок стоїть над Дніпром, на пагорбі, оточений частоколом, до нього вхідна дерев’яна брама, башти дві, дім із двома світлицями, кухня і пекарня. У цьому містечку 100 житлових будинків». Господар замку отримував доходи з оренди перевозу, рибних озер, діяльності млинів.

Відбудова Вишгородської фортеці відбулась при Київському воєводі Станіславові Жолкевському, у 1608- 1618р., коли Вишгород був під Польщею. Далі він стає володінням Петра Киселя. В цей час продовжуються давні традиції гончарного виробництва. 1540 р. Вишгород був нанесений на мапи Польші й Угорщини Себастьяном Мюнстером. Широка популярність Вишгорода саме за існування в ньому Борисоглібського храму свідчить і нанесення його на відому мапі Києва, складену Ушаковим 1695 року. На ній Вишгород позначено зображенням символічної дере’яної церкви з написом «Вишгород. Церков Бориса і Гліба». У ІІ пол. 17 ст. Вишгород разом із усією Україною пережив період Руїни, коли тривали безкінечні війни й боротьба за гетьманську владу.

Поряд із Вишгородом з 12 ст. й досить довго існував монастир. При ньому діяла церква Білого Спаса. Сам монастир називався Межигірським. За легендою, коли Андрій Боголюбський виїжджав із іконою Богоматері до Суздаля, він дав вишгородським ченцям гроші на будівництво церкви при монастирі, яку й назвали церквою Білого Спасу.

Триалий час Межигірський монастир володів Вишгородом. Історія Межигірського монастиря цікава і трагічна. В 17 ст. він став Козацьким монастирем і головним релігійним центром запорізького козацтва. Монастир володів 8 селами, 2 слободами, 3000 селянами, які виконували трудову повинність двічі на тиждень на користь монастиря. Також тут було 7 млинів, 39 риболовних озер, 2 виноробних заводи. Закриття монастиря відбулось після перемоги Росії у війні проти турків і переселення козаків на Кубань, в Лебедину Пустинь (нині – місто Краснодар) для захисту російських кордонів на Північному Кавказі.

1934 р. залишки монастиря було підірвано новими господарями, які вирішили побудувати там дачі для Першого секретаря ЦК Компартії України. Від монастирського комплексу нічого не залишилось… тільки могили козаків – Євстратія Гоголя, Семена Палія та інших.

Нині Вишгород – це національна пам’ятка України. Місто занесено до Переліку стародавніх малих і середніх міст, що мають пам’ятки історії, а також до Списку історичних населених місць України.