Колодій (Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя) — тиждень перед початком Великого посту
28.01.2021
Колодій (Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя) — тиждень перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить від дати Великодня кожного року. Після зимових м’ясниць перед Великим постом набирало сили обмеження скоромних страв. За звичаєм, цього тижня вже відмовлялися від м’ясної їжі, проте наставало справжнє свято молочних продуктів, що й дало назву цим дням. Не їли ні м’яса, ні сала, ні навіть жирів тваринного походження, лише яйця, без яких не обходилося тісто для випічки, млинців і вареників. В Україні останній тиждень м’ясниць, крім Колодія мав ще кілька регіональних назв — Масниця, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «ніжкові заговини» тощо.
Серед традиційних українських обрядів, котрі вже одійшли в минувшину, осібне місце належить унікальному, як за формою дійств, так і символікою звичаю, що відомий під назвою «Волочити колодку». Вперше цей термін увійшов до писемних джерел чотири з лишком сторіччя тому, хоч на думку багатьох дослідників, він сягає своїм корінням у дохристиянські часи, може, навіть до матріархату, оскільки в ньому чітко простежуються елементи глибинних вірувань — «законодавцями колодок» були не чоловіки, а жіноцтво.
Перші згадки про Масницю в календарях наших предків датуються IV ст. н. е. (календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки — сучасної Хмельницької області). Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула у IX—XII століттях, в часи і на теренах Київської Русі. На нашу думку, можна припустити, що у стародавньому Вишгороді, перша згадка якого датується 946 роком, святкували свято Колодія не зважаючи на те, що він мав статус міста та ремісничого центру Київської Русі. Колодій святкували, як правило, в селах. На території Вишгороду, а саме у кварталі металургів, у поселенні гончарів могли проживати вихідці із прилеглих сіл Вишгородського району, які відтворювали традиції місця, де вони народилися та проживали значну частину життя. Щодо святкування Колодія (Масниці) у населених пунктах (селах) Вишгородському району можна бути більш, ніж впевненим. На сьогодні традицію святкування Колодія відроджують в селі Катюжанка Вишгородського району та у місті Вишгород. Зокрема, до села Катюжанка на святкування Колодія прибувають люди із сусідніх сіл, а саме: Гута-Катюжанська, Абрамівка, Савенка та Дудки, завдяки цій культурній трансмісії у майбутньому можна буде побачити збільшення територіального ареалу святкування Колодія (Масниці) у Вишгородському районі. Масниця (Колодій) у Вишгороді завжди проводиться кожен рік фольклорними колективами, жителями міста та місцевою владою у центрі міста, на площі Строкова.
Обряд «Колодки» чи «Колодія» відзначали напередодні Великого посту, себто сиропусного тижня (у народі його ще називали «сиропусним» або Масницею). Це був власне останній термін, коли ще можна було справляти весілля. Практично ж їх уже не організовували, оскільки на «сиропусну» обмежували скоромну їжу — вживали переважно молочні страви, передовсім вареники із сиром та маслом (а звідси й Масниця).
Відтак на хлопців, котрі не встигли оженитися, чекала «жіноча кара» — Колодій. У давніші часи цей обряд тривав протягом тижня. Кожен день мав свої «іменні наклички». В понеділок «колодка народилась», у вівторок «хрестилася», середу — «похрестини», в четвер — «помирала», в п’ятницю її «хоронили», а в суботу — «оплакували». Відтак, вважається ,що в «неділю, останній день Масниці, молодь «волочить колодку». Жінки йдуть по домівках і прив’язують дівчатам та хлопцям невелику паличку до ноги, як кару за те, що не взяли шлюб в останній м’ясоїд.
Основними дійовими особами цього обряду були жінки. Заздалегідь домовившись, вони в понеділок зранку збиралися в шинку — «щоб поколодкувати». Облюбувавши найпочесніше місце, одна з молодиць клала на стіл палицю (за «колодку» слугувало також поліно чи кийок), а решта по черзі обкручували її полотняним шматтям. Прибравши цурупалок, клали його на стіл і окрикували:
— Наша «Колодка» народилася!
Після цього, замовивши горілки, виголошували тости й вітали одна одну з «народинами». Сповита «колодка» мала лежати аж до суботи. Всі ці дні шинок одвідувало жіноцтво, щоб вчиняти обряд «від народин і до похорону». В понеділковий вечір обходили ті родини, в яких хлопці (почасти й дівчата) не пошлюбувалися. Покаранням було — прив’язати матерям до ноги символічну колодку — «що не оженили своїх дітей»; за звичаєм, той, кому присуджено таку кару, не мав права знімати «колодки» доти, доки не відкупиться, цебто не поставить могорич.
Все це, зрозуміла річ, носило жартівливий характер. Підпивши, гурт співав:
Масниця, воротися,
— До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла…
Наведений вище обряд найвідоміший. Але в різних регіонах України (Колодій практично відзначався в усіх селах) були свої специфічні відмінності. Скажімо, на Полтавщині жінки, які приходили в шинок, приносили вже готовий, прибраний Колодій; одна з них несподівано клала на стіл сповите полінце, а решта голосно викрикували:
— Народився Колодій, народився! — і, взявшись за руки, тричі обходили довкола, роблячи ритмічні рухи, супроводжуючи їх викриками та піснями:
А вже наше дитя народилось,
А вже дитя на світ божий та й з’явилось!
Натомість робили складчину із принесеного сиру, вареників, масла, яєць і горілки. При цьому в кожної жінки були заготовлені невеличкі колодочки; якщо в цей час заходив хтось із чоловіків, то йому тут же її чіпляли, за що він мав одкупитися медівкою чи горілкою. Розваги тривали до пізнього вечора. Перед тим, як розходитись, молодиці знову пеленали Колодія пелюшками, взятими з трьох родин, де є немовлята, і, прикривши сповивачем, йшли з піснями по домівках:
Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
— Іди, доню, не барися,
У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче…
Наступного дня до корчми вже сходилося більше людей, серед яких були й чоловіки. Але їм тут же чіпляли менших розмірів колодки й вимагали відкупної. Завершувалася вівтіркова дія тим, що гурт, вирушивши з корчми, обходив односельців, зосібна бездітні подружжя, а також батьків, що не пошлюбували синів та дочок протягом масниць. За традицією, «винуватці» заздалегідь готували почастівок.
На Волині (Житомирська, Рівненська, Волинська обл. – м.Луцьк), справляли Колодія на Масницю (Сирному тижні). Зібравшись у понеділок до корчми «на колодку», одному з присутніх прив’язували деревинку й заставляли тягти її за собою —- «волочити колоду». Переважно це вчиняли жінки, перев’язуючи хустиною чоловіків, за що останні мали одкупитися могоричем, а на Великдень навпаки — жінки розраховувалися «волочільним» — парою крашанок. У давніші часи тут відзначали дві колодки: одна для жінок, на Масницю, а інша для чоловіків — у перший понеділок Великого посту.
Деінде колодку справляли три дні сиропусного тижня: начіплювали стрічку або хустину, вітаючи з Масницею, і той мусив почастувати могоричем чи привітним добрим словом.
На Масницю готували холодець із свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а то му він іще називався “ніжкові заговини”, особливо полювали за такими кісточками дівчата, вони ними ворожили наступного понеділка. Про те, осоновною обрядовою стравою Масниці, або ж Колодія були вареники з сиром, які вживали з маслом чи сметаною. Популярними були й сколотини од масла “Нехай буде, – казали в таких випадках, – і маслянка, аби щоранку.
Притримані від понеділка “ніжкові заговини” – кісточки від холодцю – дівчата виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хрустець долетів – та дівка буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота – дівка неодмінно вийде заміж. Крім того, українці в цей день прогнозували й погоду. Вважалося, яка “сиропустна неділя”, такий і Великдень; якщо сонце сходить вранці, то ранньою буде і весна.
За різноманітними забавами та обрядами проминав “сиропустний тиждень”. Загалом Колодій, протягом якого в основному частували варениками із сиром та сметаною, вважався виключно жіночим святом, хоча брали в ньому участь і чоловіки. Проте вони відбувались, або відкуплялись грішми та могоричем.
Українці готувались до найдовшого і найсуворішого з усіх постів – Великоднього, а тому казали: “Масниця, Масниця, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а Посту одна!”.
