QR-кодування історико-культурних пам’яток Вишгородщини. Об’єкти QR-кодування

Унікальний за своїми територіальними і виробничими масштабами «Квартал гончарів», який став відомим на теренах Вишгорода завдяки єдиному у Східній Європі збереженому гончарному горну ХІ ст. залишив дещо в тіні ще один не менш унікальний ремісничий осередок міста княжої доби – «Квартал металургів» ХІІ–ХІІІ ст. Таку умовну назву дали дослідники місцевості, розташованій на східному краю вишгородського дитинця, за 150 метрів від церкви святих великомучеників Бориса і Гліба. Там працювали майстри ремісничих напрямків – ювелірного, ковальського, гутного, косторізного, але найбільше там було представників металургійної справи, що й дало осередку назву, яка використовується в науковій літературі.

Унікальність «Кварталу металургів» у тому, що матеріали розкопок саме цієї місцевості є одними з найбільш еталонних для вивчення ремесла Київської Русі та його організації.

Розвиток металургійного виробництва у Київській Русі, як і в усіх середньовічних країнах, був пов’язаний з потребою у виробах і заліза практично в усіх сферах життєдіяльності людей. Для зародження ливарного виробництва в ті часи потрібна була наявність двох сировинних складових – залізної руди і деревини, з якої випалювали вугілля для функціонування ливарних печей. Деревиною, тобто лісом, край був багатий, та й руда у цій місцевості, вочевидь була. Про її наявність свідчать і назви деяких населених пунктів Вишгородщини, наприклад, Рудня, а одна з версій назви села Димера – походження від турецького слова «димер», що означає «залізо».

Спочатку у Вишгороді виникли невеликі поодинокі металургійні горни наземної конструкції. Цілком очевидно, що призначались вони для забезпечення власних потреб окремих господарств. Вони й функціонували у різних частинах міста до виникнення у другій половині ХІІ ст. «Кварталу металургів».

Ремісники, які обрали своєю спеціалізацією ливарне виробництво, зводили значно досконаліші металургійні майстерні – напівземлянки з легким перекриттям, великими горнами, найбільший з яких мав розміри 1,5×1,1 м, робочими майданчиками –«передгорновими ямами», а подекуди і з каналами для виводу шлаків, з ямами для зберігання запасів вугілля та для відходів виробництва. Схожим чином були оснащені і розташовані поруч кузні. Винесення «Кварталу металургів» на окраїну дитинця було продиктоване простими правилами безпеки, адже вогненебезпечне виробництво мало розміщуватися на безпечній відстані. Крім того, розміщення горнів на краю гори забезпечувало природний доступ повітря для нагнітання до міхів.

Важливість залізоробного ремесла у добу Київської Русі важко переоцінити: металурги і ковалі забезпечували знаряддями та зброєю селян, воїнів, мисливців, інших ремісників. Вишгород називають одним з великих центрів з виробництва чорних металів– поряд з Києвом, Новгородом, Смоленськом і Галичем. Тут вироблялось понад 150 назв різної продукції, в тому числі 16 видів зброї, 46 ремісничих знарядь, 38 предметів домашнього вжитку тощо.

Для обробки залізної руди до стану металу використовували металургійні горни, споруджені з глини на поверхні землі чи в невеликих ямах. Всередину завантажувалась руда разом з деревним вугіллям і за допомогою міхів нагніталось ненагріте повітря. Відтак отримували напівфабрикат – так звану губчасту «крицю», котру проковували до стану залізних брусків, які вже були придатними для виготовлення тих чи інших виробів. Звісно, у брусках це залишались домішки, котрі видалялись у процесі виковування виробів.

Як і на інших давньоруських пам’ятках, вишгородські майстри поєднували обробку чорного металу з ливарництвом і ювелірною справою. За роки тут знайдено численні ювелірні вироби, ливарні формочки, робочі інструменти, напівфабрикати та сировина (в тому числі – монета-срібник Володимира Великого).

Наймастабніші розкопки «Кварталу металургів» проводились в основному у 1930–х роках ХХ ст. і з часу перших розкопок значна його частина зруйнувалась внаслідок зсувів ґрунту. Під час плланових розкопок ремісничого кварталу у 2012–2013 роках Вишгородська археологічна експедиція заклала три розкопи, котрі примикали до розкопів 1930–х років. Виявлені археологами матеріали свідчать про безперервне заселення ділянки з ХІІ до XIV cт.

Ще більше цікавого: фото, відео, інтерактивну мапу ми готуємо для публікації на сайті, щоб кожен міг зануритись у атмосферу стародавньої Вишгородщини за допомогою лише одного кліку по QR-коду.

Друзі, запрошуємо вас долучитися до обговорення!

Висловлюйте в коментарях свої думки і пропозиції щодо QR-кодування історико-культурних пам’яток Вишгородщини!

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.