Марія Пособчук – педагог, яка не вміла писати…

,,І на оновленій Землі...» - таку назву має Мистецький культурно-документальний проєкт, присвячений творчості талановитої ткалі з села Обуховичі Вишгородського району, лауреатки Державної премії імені Тараса Шевченка Ганни Верес. У межах проєкту у Києві триває виставка, на якій можна побачити архівні документи, предмети, якими послуговувались представники ткацького промислу. І, звичайно ж, справжні шедеври у галузі художнього ткацтва, створені талановитими руками не лише Ганни Верес, а й усієї мистецької династії Пособчук-Верес.

Так, цю династію можна простежити від матері Ганни Іванівни Верес – Марії Маркелівни Пособчук, яка й дала дочці поштовх до занять ткацтвом. І саме він вивів жінку до вершин творчості.

Марія Маркелівна народилася 1890 року в селянській родині там-таки, в Обуховичах(нині-Вишгородський район Київської області).

,,Писати не вміла, ледве виводила своє прізвище. Все життя працювала, за день намолочувала 25 пудів зерна. В 1927—1941 роках працювала у ткацькій артілі в своєму селі, здобула звання стахановки — при «нормі» 2 скатертини виробляла на великому верстаті в 16 ремізок 8. Її чоловік, Іван Потапович, був добрим теслею», - таку інформацію знаходимо про неї в інтернет-джерелах. А тим часом творчий доробок сільської жінки був гідно оцінений на державному рівні. Її роботи не лише презентували народне декоративне мистецтво України на різноманітних виставках, у тому числі й зарубіжних, а й займали призові місця. У 1936 та 1948 роках Марію Пособчук нагородили дипломами 1-го ступеня, а в 1962 році прийняли до Спілки художників СРСР.

Земляки вважали Марію найкращою на ті часи ткалею. Вона вражала небаченими мотивами і надзвичайно складною технікою ткання, а традиційну для Полісся триколірну гаму збагатила «райдугою барвів життя». Вона виготовляла іванківські рушники, ковдри, скатертини, покривала, наволочки, плаття, серветки, сорочки тощо.

Та не менш важливо те, що вона змогла певним чином «висмикнути» дочку Ганну з тенет так званої масової культури, яка у 50-60 роки минулого століття почали оповивати українське суспільство, витісняючи традиційну етніку.

Ось як розповідають про це працівники Іванківської бібліотеки: «…В цей час появились в селі вишивки, зроблені за малюнками та картинами, що продавалися у сільському магазині. Вишивали хрестиком дівчата середньовічні замки, котів у чоботях, лицарів, які схиляються перед дамами, пастушків, які нагадували скоріше панків. Дівчата казали, що лише таке вишивати варто, мовляв, це «посучасному», а народні орнаменти вже застаріли. Тільки баби столітні, ще вишивають подекуди оті стародавні візерунки. А ткати на верстаті, як Ганна, то це вже зовсім вийшло з «моди», вже давно треба бабин верстат у музей старовини передати. Почула Марія Маркелівна, що кажуть дівчата її дочці, та й розстелила перед Ганною рушника. І якось зразу потьмяніли поруч з ним «модні» вишивки з трояндами і маками. Тут у рушнику, було саме життя. Вдивилася Ганна у традиційний поліський рушник, і побачила перебори, які так ласкаво називає мати…»

Вочевидь, неабиякий педагогічний талант від Бога мала ця неграмотна жінка, яка допомогла дочці розкритися творчо, і заслужити визнання, піти далі у народному декоративному мистецтві. Цю рису Марії Маркелівни відзначають дослідники.

«Жінкою-чарівницею, жінкою-майстринею, жінкою-берегинею називають народну художницю України, заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, члена Спілки художників України, знамениту ткалю Ганну Іванівну Верес. Від матері Марії Маркелівни Пособчук передалася Ганні Іванівні любов до землі і до ткацтва. Майже 10 років Ганна Іванівна очолювала організований за її ініціативою цех ручного ткацтва в с. Обуховичах (1958) – філіал Київського виробничо-художнього об’єднання ім. Т.Г. Шевченка. Її зразки та ескізи рушників, доріжок, наволочок, штор впроваджували в масове виробництво», зазначає старший науковий співробітник НДВ історичного краєзнавства НІЕЗ «Переяслав» Наталія Ревега.

Нині про творчість Марії Пособчук ми знаємо дещо менше, ніж про майстерність її доньки Ганни, яка здобула більше визнання. Та завдяки Мистецькому культурно-документальному проєкту «І на оновленій Землі...» ми повертаємо суспільству і це призабуте ім’я, адже за кожним непересічним твором завжди стоїть справжній майстер.

Мистецький культурно-документальний проєкт «І на оновленій Землі...» триватиме до 11 вересня 2022 року.

Організатори проєкту:

Національний Музей Тараса Шевченка

Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Вишгородський історико-культурний заповідник

Відділ культури,туризму,молоді та спорту Іванківської селищної ради

Партнери: Державна архівна служба України

Книжкова Палата України

Національний музей народної архітектури та побуту України

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва Державний архів Київської області

Видавництво «Саміт-Книга»

Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука

За підтримки:

Міністерства культури та інформаційної політики України

Київської обласної військової адміністрації

Київської обласної Ради Департаменту культури

Київської міської адміністрації

Вишгородської районної військової адміністрації

Медіа-партнери: «Голос України», «Вечірній Київ», «Погляд», «Моя Київщина», «Слово»