QR-кодування історико-культурних пам’яток Вишгородщини. Об’єкти QR-кодування

На часі розповісти цікавинки про наступний об’єкт - стародавній гончарний горн першої третини ХІ ст.

Уявіть собі, це – єдиний у Східній Європі стародавній гончарний горн у відмінному стані збереження, що експонується прямо на місці знахідки, а не перенесений до музею з іншого місця. Є пам‘яткою археологіі місцевого значення.

Саме так, Вишгород багатий на унікальні археологічні експонати! Читайте, і дізнаєтесь більше!

Виробничу піч-горн другої половини ХІ ст. на території Музею давньоруського гончарства виявлено у 2004 р. археологом Русланом Орловим. Наступного року дослідження цінного об’єкту було продовжене групою науковців, і зараз він є важливим об’єктом туристичного попиту у Вишгороді.

Розташована у самому центрі вишгородського посаду, споруда була лише однією з двох–трьох сотень горнів, що функціонували тут за доби Київської Русі. На сьогодні посад Вишгорода – найкраще досліджений гончарний осередок давньоруського часу на території України, що дає можливість для певних узагальнень стосовно середньовічного гончарного ремесла в цілому.

Гуляючи попід крутими вишгородськими схилами, можна помітити виходи якісних глин. Наявність цих родовищ, котрі донині використовуються місцевими жителями для видобутку глини, і зумовила виникнення такого масштабного гончарного осередку.

То як стародавні вишгородські гончарі створювали посуд?

Як правило, вони використовували для виготовлення посуду суміш із двох чи більше видів глини. Після видобутку, сировину клали до спеціального сховища - «глинника», де її певний час вистоювали і готували – поливали водою і лопатили.

Останній етап виготовлення керамічних виробів – випал – був найскладнішим і найвідповідальнішим. Він був пов'язаний з будівництвом особливого типу виробничих споруд – гончарних горнів. До речі, від кореню «горн», що означало примітивну піч, власне, і походить слово «гончар».

Що особливого у конструкції цього горну?

Усі вишгородські гончарні печі відносяться до найрозповсюдженішого типу давньоруських горнів – двоярусної конструкції. Подібні споруди є достатньо ефективними для випалу великих партій посуду: принцип поширення газів дозволяв без застосування штучного піддуву досягати достатньо високої температури.

Зводилися вони з глини на каркасі з дерев’яних прутів та опалубок. Нижня – топкова – камера була заглиблена в землю і служила для опалення пристрою. Від верхньої – випалювальної – камери топка відділялась горизонтальною перегородкою з отворами-продухами, через які потрапляло до першої з них розпечене повітря.

Камера випалу повторювала розміри топкової, проте була наземною. Після поміщення до неї через спеціальний отвір посуду, цей отвір замазувався глиною або закривався, аби завадити потраплянню всередину камери холодного повітря.

Горни першої половини ХІ ст. мали невеликий робочий об’єм та досить просту конструкцію. Але поступово вишгородські гончарі починають будувати дедалі більші теплотехнічні споруди: так, розміри одного з горнів ХІІ ст. становили 3,85×2,38 м!

Ще більше цікавого: фото, відео, інтерактивну мапу ми готуємо для публікації на сайті, щоб кожен перехожий міг зануритись у атмосферу стародавньої Вишгородщини за допомогою лише одного кліку по QR-коду.