1034 річниця Хрещення Русі-України

1034 річниця Хрещення Русі-України.

День пам’яті Володимира Великого

День Української Державності

Понад тисячу років тому відбулася важлива подія, яка змінила хід історії, ціннісні орієнтири й визначила долю багатьох поколінь українців. Йдеться про хрещення Київської Русі. Цього року Україна святкує вже 1034 його річницю.

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

День Хрещення Київської Русі щороку відзначається на державному рівні. День хрещення Київської Русі-України – державне свято встановлене в Україні у рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі-України». Датою свята обрано 28 липня – адже саме цього дня православний світ вшановує пам’ять рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича.

Про те, що на Русі було християнство задовго до Володимира, існує чимало історичних фактів. З літописів відомо, що Аскольд і Дір були християнами й навіть намагались запровадити цю віру у 882 році.

Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Костянтин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків.

По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь було прислано на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. воно повернувся ні з чим.

По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в Києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.

Продовжити справу своєї бабусі - хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією - зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

За літописними джерелами, хрещенню Русі передувала ще одна подія, яка укріпила віру князя Володимира ще більше. Перед хрещенням київський правитель сильно захворів і раптово осліп, але пройшовши Таїнство Хрещення до нього відразу повернувся зір. Після цього чудесного зцілення князь Володимир вигукнув, що «Тепер я пізнав Бога істинного!». Він був упевнений, що прозріння до нього прийшло тільки завдяки прийняттю християнства, тому твердо вирішив хрестити Київську Русь і всіх жителів держави. За переказами, саме в цей день у 988 році князь Володимир прийняв нову віру і повернувся до Києва, щоб охрестити народ Русі. Сам Володимир хрестився в Херсонесі, там він збудував церкву святого Василя – саме таке ім’я Володимиру дали при хрещенні. Повернувшись до Києва, князь також охрестив своїх синів і підданих, а потім знищив усі язичницькі ідоли та вівтарі. На стародавньому капищі також було збудовано церкву святого Василя, а потім і Десятинну. З історичних літописів відомо, що кияни спускалися до Дніпра, щоб охреститися саме на місці сучасної Поштової площі в Києві.

За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: "Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його". Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - "волхви", вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

Серед усіх реформ Руської держави, здійснених князем Володимиром найважливішою була релігійна. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Тому що язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.

Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту.

Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу.

Вже у XVII столітті, намагаючись утвердити православно-руський характер Києва за польського панування, митрополит Київський (1633–1647) Петро Могила організував розкопки та відновлення місць, пов’язаних із періодом Київської Русі. Були знайдені мощі Володимира, а його голову перенесено до Києво-Печерського монастиря, де вона залишалася до 1888 року, поміщена для поклоніння у срібному релікварії. Упродовж XVIII століття Володимира продовжували поминати у проповідях і літургіях, а в 1780-х на його честь посвятили першу церкву і дерев’яну каплицю, зведену на Хрещатиковому джерелі, де, за народними переказами, хрестили киян.

У 1802 році з метою демонстрації виразно місцевого київського характеру культу Святого Володимира, міщани звели на цьому місці пам’ятник — він вшановував Хрещення Русі і водночас був монументом на честь повернення імператором Олександром І Києву магдебурзького права. Тож від 1804-го до 1834 року головною подією року була хресна хода на Трійцю від Софійського собору до цього пам’ятника. Традиція занепала, коли наступний імператор Микола І скасував магдебурзьке право у 1835 році.

Водночас Володимирове хрещення лягло в основу російської імперської державно-правової доктрини, легітимізуючи російські «права» на київську спадщину. За часів Миколи І «імперський культ» досяг апогею. І Володимир Великий посідав у ньому важливе місце. На честь Хрестителя Русі були названі новозасновані Київський університет та кадетський корпус. У 1853 році в Києві спорудили величезний пам’ятник Володимиру і розпочали будівництво собору на його честь.

До чого ж тут Московія-Росія? Все доволі банально: нинішній владний режим РФ всіляко намагається приватизувати українську історію, адже його азійська платформа, вочевидь, не зовсім личить новітнім імперським амбіціям Кремля. Адже перед початком агресії в Україні Путін виступив з псевдоісторичними тезами про те, що Україна існує виключно в контексті російської історії та культури.

Аби залучити Московію до хрещення Русі кремлівський агітпроп не гребує й зовсім екстравагантними «аргументами». Один з останніх про те, що, мовляв, хрещення князя Володимира відбулося в Херсонесі, а тепер «Крим — наш!». Це ж знак! Вочевидь, що така позитивна конотація має сенс лише для самої Москви. Насправді російські зазіхання на давньоруський спадок лише пришвидшуватимуть в Україні процеси відходу від історичних схем, нав’язаних за часів Російської імперії та панування комуністичного режиму. Українцям є куди зазирнути в глиб історії. Тоді як для Московії, попри всі забаганки уявляти себе центром слов’янського розселення і Всесвіту загалом, кожне таке занурення у глибоке минуле все більше виводитиме Росію на узбіччя історичного процесу.

Однак, українська державність є, і попри нищівну агресію Росії, попри ракетні удари і знищення мирного населення України, наші славні Збройні сили і увесь народ зупинили агресора і відігнали від столиці, змусивши суттєво змінити свої загарбницькі плани. Проте наша сила і воля спроможні перемогти ці варварські орди і добитися світлого майбутнього у братерській сім’ї європейських народів! Тому у День Хрещення Русі-України ми вперше будемо відзначати ще й День Української Державності!

Святкування Дня Української Державності сприятиме утвердженню спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, що засвідчується першими згадками про заснування міста Києва, про історичні події, пов’язані з діяльністю видатного державотворця князя Київського Володимира, який прийняттям у 988 році Християнства засвідчив європейський цивілізаційний вибір Київської Русі (Києво-Руської держави), спадкоємицями якої є, зокрема, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-Руська держава, Українська козацька держава (Гетьманщина), Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна та сучасна Україна.

В умовах збройної агресії Московії проти України Росія на найвищому державному рівні активно просуває фейковий образ російської держави – захисника традиційних цінностей, започаткованих за часів Київської Русі – православ’я, народності й державності. В цій системі дезінформації українці не є окремим народом, який має свою більш ніж тисячолітню історію державотворення, а є складовою частиною триєдиного російського народу, а історія Київської Русі – етап російської державності. Ці тези фактично стають ідеологічним приводом для обґрунтування продовження збройної агресії Росії проти України.

Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Перебуваючи упродовж століть під владою завойовників, українці фактично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московії на історичну спадщину Київської Русі.

Науковий співробітник Вишгородського історико-культурного заповідника

Олександр Зубченко