ЗАМОВИТИ ЕКСКУРСІЮ
Київська обл. м.Вишгород, вул. Шкільна 58.   



головна   /  НОВИНИ   /   Меч-акінак – скіфська гордість. Скарби музеїв Вишгородщини. /

Меч-акінак – скіфська гордість. Скарби музеїв Вишгородщини.


24.05.2021
Меч-акінак – скіфська гордість
Якою зброєю користувалися скіфи? Науковці на це запитання дають однозначну відповідь: цей войовничий непокірний народ у бою користувався луками і стрілами та списами. А ось статусною зброєю, візитною карткою скіфа – чоловіка, скіфа-воїна був короткий меч-акінак. У бою його використовували лише як допоміжне озброєння, наприклад, коли йшли врукопашну.
Один з екземплярів такого меча, можна побачити в експозиції Історичного музею Вишгородського історико-культурного заповідника можна побачити меч-акінак (фото 1). Ця зброя, знайдена на території Вишгородщини, датується ІІІ ст. до нашої ери. Науковці цей час називають пізнім скіфським періодом.
Чоловік-скіф акінак мав завжди про собі, бо це означало, що він – повноцінний сформований воїн – захисник, здобувач. За розмірами і оздобленням акінаків можна було судити й про майновий рівень і статус його власників. У музеї зберігається акінак людини, очевидно, скромного достатку – з молоточковим навершям, з гладким лезом. Багато оздобленими вважалися ті, у яких лезо було вкрите різьбленням і чеканкою.
До речі, хоч серед скіфів можна було зустріти й жінок-воїнів, однак для них носіння акінака було табуйованим. Їхнім озброєнням були стріли та лук. Про те, що статус жінок-воїнів у скіфів був невисоким, свідчить те, що їхні поховання були скромними.
Меч, який експонується в Історичному музеї ВІКЗ, знайдено під час розкопок у селі Козаровичі, де було розташоване поселення Милоградської археологічної культури. Тут жило місцеве населення – предки поліщуків. Який же стосунок вони мали до скіфів? Виявляється, вони комунікували зі світом степовиків – воювали з ними, торгували, обмінювалися товарами…
У Козаровицьких краях о тій порі діяв своєрідний «оптовий ринок» зерна і бортного меду. Милоградці були землеробами, і вирощували збіжжя, якого вистачало і для себе, й на продаж. А щедрі на бджолині рої ліси давали можливість займатись промислом, який пізніше переросте у бортництво. Покупців поліського товару не бракувало. Коли на не плодючих землях Північного Причорномор’ї виникли грецькі колонії, греки були зацікавлені у торгівлі чи обміні. За хліб і мед пропонували гроші, тамтешні скляні бусини для намист, а ще – вино. Однак для контактів грекам і милоградцям треба було перейти степ, де на той час облаштувалися скіфи. Ось вони якраз і стали посередниками у цій торгівлі. Таким чином лісостепове населення цього краю стало залежним від скіфів.
Їхні стосунки не були однозначними. Адже зерно і мед степові жителі здобували не лише як товар під час торгівлі, а й, подекуди, як трофей – у бою.
Предки поліщуків перейняли від степових жителів елементи їхньої культури – приміром, наслідували традиції одягу, прикраси, соціальні стосунки. Втім племінні еліти населення мілоградської культури за способом життя, зовнішнім виглядом та світосприйняттям, скоріше за все, мало відрізнялися від скіфів. Принаймні більшість греків не бачили між ними суттєвої різниці. Тому деякі з них, наприклад «батько історії» Геродот, сприймали скіфів та землеробів лісостепу як єдиний народ.
Таким чином стирались грані між культурами. Можна припустити, що одним з елементів такої уніфікації стало й носіння статусного акінака предками поліщуків.
Звідки взявся в Козаровичах акінак, який нині експонується у музеї? Він був військовим трофеєм, подарунком, чи купленою річчю? Поки що це залишається загадкою.
З території нинішньої України степові скіфи зникли в тому-таки ІІІ-ІІ ст. до н.е. А ось традицію носити короткий меч, як символ чоловічої гордості, продовжили нащадки цього народу, які нині живуть на Північному Кавказі. Це адиги - народ, що складається з групи народностей (адигейці, кабардинці, черкеси) і говорять адизькою мовою (фото 2 – з відкритих інтернет-ресурсів). Щоправда у них ця статусна зброя називається кинджалом, але, по суті, це – сучасна трансформація скіфського меча-акінака.
Хочете більше дізнатись про багату історію, культуру й ремесла Київського Полісся і Вишгородщини зокрема? Приходьте на екскурсії й майстер-класи до Вишгородського історико-культурного заповідника. Вас чекають Музей давньоруського гончарства та Історичний Музей!
 
Довідки телефонами: +38 (04596) 25-315; +38 (04596) 52-859; +38 (04596) 54-179.