Квіти нашого краю. Ростуть крини біля криниці…

Квіти нашого краю

Ростуть крини біля криниці…

Криниця, колодязь… Без них не можна уявити життя, а в Україні здавна наділяли ці джерела питної води ще й магічними якостями.

А від чого ж походять ці слова, які згадуються ще у давніх літописах?

Джерелом назви «колодязь» фахівці називають германський відповідник Kolding, утворений від прагерманського прикметника kold, що означає «холодний» (пор. німецьке kalt). Це слово близьке до праслов’янських форм холод, холодний.

А ось щодо походження питомого слов’янського слова «криниця» є різні думки.

Одні дослідники пов’язують цю назву із коренем «рити». Інші – з квітами, що здавна росли біля джерел питної води.

У нас ці жовтогарячі квіти на довгих стеблах ростуть чи не на кожній клумбі, щоправда, давню їхню назву забули. То ж нині у народі їх називають по-різному: «півники», «лілії», а найчастіше – «оті квітки», які зовсім не вибагливі, де не посадиш – виростуть, і радуватимуть око своєю непишною красою.

У Музеї давньоруського гончарства створили спеціальну архітектурно-флористину інсталяцію, у якій задіяні саме ці таємничі квіти, і дослідили зв’язок кринів з походженням слова «криниця».

У низці словників зазначається, що крин – це застаріла назва лілеї. Зокрема електронний «Великий тлумачний словник сучасної мови» одним із значень слова називає: «крин — ЛІ́ЛІЯ (цибулинна рослина родини лілійних із прямим високим стеблом і великими квітками у вигляді дзвона». Зв’язок слів «крин» і «криниця» простежує й Володимир Даль у своїй мовознавчій спадщині.

І хоч назву «лілея» почали вживати багато століть тому, поети, письменники нерідко вживали слово «крин» у своїй творчості. «Радуйся, ниво неполитая!/Радуйся, земле, не повитая/ Квітчастим злаком! Розпустись,/ Рожевим крином процвіти!», - писав Тарас Шевченко у поемі «Ісаія». Використовували цей синонім слова «лілія» і Пантелеймон Куліш, і Леся Українка…

А ще крин або лілія - символ чистоти й непорочності. Тому ці квіти використовують і в іконографії, зображуючи з ними Ісуса Христа, діву Марію…

Окрім того, орнамент у вигляді трипелюсткової квітки лілії (крину) ще у Стародавньому Єгипті вважався символом влади фараона. У середні віки крин також зображали на державних тронах, коронах.

Справжня назва цих квітів - «лілейники», або «лілійники». Наукова назва, яку рослинам дав засновник єдиної системи класифікації флори і фауни шведський натураліст Карл Лінней у 1753 році – Hemerocallis, що з грецької перекладається так: «гарний один день». І справді, кожна квітка зазвичай цвіте лише день, однак оскільки бутонів на стеблі немало, створюється враження довгого цвітіння. Ще одна назва рослини – красоднєв, що теж вказує на нетривале цвітіння.

Рід лілійників налічує близько 20 видів, і селекціонери постійно працюють над їхнім вдосконаленням.

Лілейники згадуються у давніх китайських літописах, яким понад 2,5 тисячі років. Китайські лікарі цінували квітку як інгредієнт тодішніх ліків для зниження високої температури, зупинки кровотечі, лікування жовтяниці, цирозу печінки.

Цінували квітку й на території нинішньої України, але за інші якості – знову ж таки, за те, що вони були своєрідною підказкою – тут можна копати криницю.

Хочете більше дізнатись про багату історію, культуру й природу Київського Полісся і Вишгородщини зокрема? Приходьте на екскурсії й майстер-класи до Вишгородського історико-культурного заповідника. Вас чекають Музей давньоруського гончарства та Історичний Музей!

Довідки телефонами: +38 (04596) 25-315; +38 (04596) 52-859; +38 (04596) 54-179.