
Микола Костомаров - знакова постать для українського відродження та національної історичної науки ХІХ століття: історик, археограф, джерелознавець, фольклорист, етнограф, письменник-романтик, публіцист, громадський діяч, один із творців політичного українства, засновник народницького напряму в національній історіографії.
Від 1860- го – член Археографічної комісії, співпрацював із журналами «Современник», «Отечественные записки». Один із організаторів часопису «Основа» та журналу «Киевская старина». За активної участі Миколи Костомарова вийшло перше посмертне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка у 1867 році.
Серед найвідоміших історичних творів Миколи Костомарова – «Богдан Хмельницький» (1859), «Смутное время Московского государства» (1863), «Последние годы Речи Посполитой» (1869), «Руина» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинцы» (1884).
Ось декілька цікавих фактів із біографії Миколи Костомарова:

Фактично, Микола Костомаров вважався кріпаком свого батька. Так як був народжений до вступу в шлюб місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпосною Тетяною Петрівною Мельниковою.

Батько так і не встиг його усиновити, тому М.Костомаров перейшов у спадок родичам.

Костомаров був поліглотом. Він знав: грецьку, латинську, французьку, німецьку, чеську, польську, сербсько-хорватську мови.

Радянська влада наклала вето на його твори.

Костомаров пробув у засланні в Саратові понад 8 років, протягом яких йому було заборонено займатися науковою роботою.

Грушевський вважав Костомарова своїм учителем.
І на завершення додамо, Микола Костомаров зробив для України та світу помітний внесок у дослідження загально методологічних проблем історичного процесу, проаналізувавши в науковому і суспільно-політичному плані зміст таких понять, як слов'янське питання, слов'янофільство, українофільство та багато інших.