

Найдавніші пам’ятки українського плетіння походять з кінця XVIII-XIX ст. У другій половині ХІХ ст. лозоплетіння на Поліссі набуло широкого розвитку. Форма, стилістика виробів більшою мірою зумовлені ужитковим призначенням, техніка й технологія особливостями виготовлення. Етнічна специфіка виявляється передусім у тому, що українське лозоплетіння розвивалося переважно у селі, де були сировина, трудові ресурси й можливості збуту виробів.