Кохання в українській традиції

В етнокультурних традиціях різних народів формувалися свої неписані правила щодо особливостей кохання, щодо поведінки чоловіків і жінок чи хлопців і дівчат в інтимних стосунках. Були свої межі і заборони, своє правильно і неправильно, «можна» і «не можна»… Чи порушувалися правила віками встановлених правил, і які наслідки це мало? Тема досить цікава, не дуже досліджена внаслідок інтимності, і все ж тут є про що говорити, аби розуміти, як формувалась любовна традиція, зокрема, і в Україні. Прекрасна нагода обговорити тематику – переддень відзначення дня святого Валентина, свята, яке увійшло в український обіходь відносно недавно, і встигло завоювати своїх прихильників – коханих і закоханих різних поколінь.

«Кохання по-українськи» – саме такий культурологічний дискурс було організовано 12 лютого ц.р. у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». Мені було надзвичайно приємно долучитися до обговорення, в якому також взяли участь директор Заповідника, кандидат історичних наук Олексій Лукашевич, ректор Університету Григорія Сковороди у Переяславі, доктор історичних наук Віталій Коцур, український політик та громадський діяч, доктор політичних наук Микола Томенко, український етнолог, письменниця, кандидат історичних наук Ірина Ігнатенко, керівник управління туризму КОДА Анна Куценко, поетеса, лауреат всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» лікар Вікторія Шевель, науковці НІЕЗ «Переяслав». Виступи і доповіді з інтересом слухали глядачі, серед яких були дослідники, студенти Університету Григорія Сковороди, шанувальники українських традицій.

Під час заходу Микола Томенко презентував свою книжку «Теорія українського кохання», яка викликала неабиякий інтерес в учасників заходу. Адже справді йдеться про тематику, яка упродовж довгого часу соромливо замовчувалась, а тим часом це досить глибокий пласт української культури.

Відверто про любовні традиції й заборони розповіла у своїй презентації з обговорюваної проблематики Ірина Ігнатенко, дослідження якої ґрунтується на зібраному нею матеріалі зі спогадів старожилів з регіонів України, зокрема, Житомирщини. І, як з’ясувалося, ця тематика була табуйованою,в основному,в обговоренні на широкий загал, а в особистому спілкуванні старші люди охоче ділилися моментами з інтимного життя з дослідницею.

В українській любовній традиції сформувалися і свої міфи, про які я розповіла під час дискурсу. Зокрема, нині досить поширена теза про те, що українська жінка в сімейному житті досить часто домінувала над чоловіком, приймала ключові рішення в родині. Насправді це можна вважати скоріше ідеалом, бажанням жінок. Бо ж вирішальне слово у родині було за чоловіком. Та й романтизм у стосунках, про який немало говориться, також дещо перебільшений.

Загалом тема кохання в українській традиції досить глибока, філософська, і ще потребує поглибленого вивчення. І чудово, що НІЕЗ «Переяслав» організував її обговорення і надав майданчик для культурологічного дискурсу «Кохання по-українськи».

Також цей захід став чудовою нагодою для представлення моєї книги «Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Україні», яка наприкінці минулого року була видана у видавництвах «Саміт-книга» та ,,Наш автограф» за підтримки Українського інституту книги і Міністерства культури та інформаційної політики України.