Презентуємо неоціненний скарб вишгородської землі

Бортництво - традиційний вид народного промислу, лісова форма бджільництва, в якій мед та інша продукція медозбору отримувалися від роїв бджіл, які оселилися у дуплах дерев – бортях. Самі борті розташовувались високо на деревах або пізніше їх встановлювали на землі на пристосованих для цього ділянках. Опанувавши новий промисел, люди почали самі видовбувати дупла у деревах і селити в них бджіл.

Згодом борті стали відокремлюватись від дерева, перетворившись у колодні вулики, які ставили на деревах у лісі, а з часом їх стали використовувати і на домашніх пасіках.

Перші достовірні відомості про бортництво відносяться до часів Давньої Русі. Виробництво меду та воску згадується у літописах та записках середньовічних дослідників.

Із розвитком вуликового бджільництва, коли видобуток меду зріс у рази, давній промисел втратив популярність, а «боротьба з колодами», яку проводила радянська влада під час колективізації, сприяла зменшенню кількості бортників. І на Київському Поліссі вона звелась до загрозливого мінімуму. Однак зовсім вони не зникли.

За даними етнографів, у багатьох селах Київського Полісся аж до катастрофи на ЧАЕС основними типами вуликів залишалися борті і колоди. Бортництво активізувалося наприкінці 80-х років ХХ ст. – під час економічної кризи в Україні.

Нині бортники є у селах Шпилі, Рудня Шпилівська, Обуховичі Вишгородського району.

Наступний елемент НКС України - Обуховицьке ткацтво.

Село Обуховичі Вишгородського (колись Іванківського) району Київської області стало головним осередком узористого ткацтва на Київському Поліссі. Ткацтво було настільки розповсюдженим ремеслом, що ткацькі станки стояли в кожній хаті.

Розквіт ремесла став поштовхом для організації роботи Цеху декоративного ткацтва в с. Обуховичі, який входив до складу Київського виробничо-художнього об’єднання ім. Т.Г.Шевченка (відкритий в 1958 році за ініціативи Ганни Іванівни Верес та її матері Марії Маркелівни Пособчук).

Традиція виконання ткацьких виробів за мотивами робіт обуховицьких ткаль є унікальною та досі залишається незмінною і знаходить своє відображення в техніці сучасних носіїв даної культурної спадщини.

Детальніше можна ознайомитися за посиланнями: