/ НОВИНИ / Ремесла Київського Полісся в ХІХ-ХХ ст. /

Ремесла Київського Полісся в ХІХ-ХХ ст.

Бортництво Полісся.

Київське Полісся - фізико-географічна область, що охоплює північну частину Київської області та є, в свою чергу, частиною Українського Полісся. Для Полісся (в тому числі й для Київського) характерні свої етнографічні особливості, що вирізняють його з-поміж інших регіонів України. На території регіону здавна існували різноманітні промисли, що дали можливість розвинути край економічно: це бортництво, деревообробна галузь (та такі її підрозділи, як столярство, бондарство, скринництво, токарство, гребінництво, стельмаство, кошикарство, різьбярство, лозоплетіння), металообробна галузь (ковальство), посудництво, вишивання, ткацтво.

До нашого часу дійшли артефакти, що характеризують життя і виробництво наших предків. Їх можна побачити в експозиції Історичного музею ВІКЗ «Ремесла Київського Полісся в ХІХ-ХХ ст.». Я коротко ознайомлю вас із найцікавішими процесами у формуванні і розвитку ремесел, і розповім про те, що можна побачити, відвідавши музей.

Зараз мова піде про бортництво.

Це промисел, що існує на Поліссі ще з часів Київської Русі. Це одне з небагатьох ремесел, на яких вплив століть прогресу практично не позначився. Полягає він в утримуванні у видовбаних колодах диких роїв бджіл і отримання від цих комах дуже смачного, поживного і корисного меду, який називають лісовим.

В експозиції представлені вертикальні борті з Вишгородщини (с. Воропаїв ХІХ – ХХ ст). Це велика дерев’яна колода з видовбаною приблизно на дві третини довжини серединою (діаметр внутрішньої порожнини становить близько 15-20 см). Вона має два зовнішніх отвори: один круглий, невеликий, що слугує входом-виходом для бджіл, інший прямокутний великий (0,5 м) – крізь нього видовбується середина борті, він же виконує основну господарську функцію – крізь нього забирають мед, підгодовують, за потреби, бджіл тощо. Середня довжина борті 150 см, діаметр – 70 см, маса може перевищувати 100 кг. За допомогою своєрідного підйомника (колесо на осі) борть піднімають на висоту 10-20 метрів і закріплюють. Також застосовували шкіряну або конопляну мотузку.

Раніше вулики кріпили на більшій висоті, ніж нині (15-25 м) для того, щоб ведмедям та іншим ласим до меду істотам (людям в тому числі) тяжче було до нього добратись. Для захисту від ведмедів ставили палі, самостріли та інші пристрої. Дуже ефективним засобом була прив’язана поряд з вуликом колода. Ведмідь, що ліз на дерево до борті, натикався на колоду і намагався відштовхнути її лапою. Все це закінчувалося тим що розгніваний клишоногий відпускав стовбур дерева, щоб вхопити колоду двома лапами і падав донизу, на застромлені під деревом палі.

На дерево бджоляр підіймався за допомогою плетених зі шкіри канатів або конопляних шнурів (лезиво, жень) довжиною 25-30 метрів. До мотузки кріпилася лавка (сідало), на якій сидів пасічник, та крюк. Мед у сотах бджоляр складав у спеціальну коробку – лазбень. Потім готовий мед зливався у невелику діжку.

Олександр ЗУБЧЕНКО, науковий співробітник ВІКЗ

Запрошуємо всіх на екскурсії до музеїв ВІКЗ!

Приходьте з 10 до 17 години!

Адреси:

Історичний музей: м. Вишгород, вул. Шкільна, 58;

Музей давньоруського гончарства: м. Вишгород, вул. Межигірського Спаса,11.

Довідки телефонами:

38(04596) 52-859,

38(04596) 25-315,

38(04596) 54-179.

Народні ремесла Київського Полісся

Зараз мова піде про народні ремесла Київського Полісся, які є

невід’ємною частиною культури та побуту традиційного українського суспільства. З одного боку вони пов’язані із господарством та освоєнням природних ресурсів, а з іншого – є частиною духовної культури народу, оскільки відображають його творчість та знання.

Ремесло, тобто дрібне виробництво ручним способом, слугувало для задоволення особистих побутових потреб, на замовлення чи продаж. Географічне розташування України, її природні багатства сприяли розвитку великої кількості ремесел та художніх промислів.

Важливим елементом образотворчого мистецтва була іконописна традиція. В експозиції представлені ікони як особливе духовно-сакральне явище, масове й унікальне за глибиною витоків та фольклорно-християнським характером іконографії. Народна ікона вирізняється багатим образним змістом, своєрідністю втілених у ній естетичних поглядів. Вона відображає національну свідомість народу. У творах хатнього ікономалярства відчутні соціальні та психологічні настрої, радість і драматизм.

В межах Київського Полісся здавна були розвинути такі види ремесел як бортництво, землеробство, скотарство, гончарство, плетіння, ткацтво, вишивання, ковальство, теслярство, столярство та меблярство, стельмаство, бондарство, гутництво, шевське ремесло (чобітарство), шорництво, кошикарство.

В Україні льон, коноплі, а також вовну здавна використовували як ткацьку сировину. Наприкінці XIX — на початку XX ст. домашнє ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості, являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом століть. На початку XX ст. стали застосовувати й нетрадиційні види сировини: бавовняну та паперову пряжу, а в західних регіонах — металеву сріблясту нитку — сухозлітку.

В експозиції розміщені дві прядки та ткацький верстат, а також зразки рушників, полотна та одягу поліських селян кінця ХІХ та початку ХХ століття.

Враховуючи географічно-кліматичні умови Київського Полісся, землероби вирощували такі рослини як пшеницю, жито, овес, ячмінь, льон, горох, сочевицю, мак, гірчицю, конюшину, буряки, картоплю, моркву, просо, кукурудзу, сорго, коноплі, бавовну, сою, квасолю. Це також потребувало великої кількості різноманітних знарядь праці, які виготовляли вручну. Тому сталого розвитку набуло ковальство, тобто обробка металів способом гарячого кування. На території України воно сформувалося ще у давньоруський період.

В експозиції представлені вироби з глини, такі як глечики, миски, друшляк, горщики-близнята. Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою озлобленістю. Гончарство було широко розвинене в Поліссі, починаючи ще з давньоруських часів. Особливо славився Вишгород, де розміщалося від 200 до 300 гончарних горнів на площі в 19 гектарів, що на той час було винятковим явищем.

Еволюціонуючи, гончарство сформувалося в окрему галузь, зміст якої полягав у багатостадійному виробничому процесі, що включав добування глини, підготовку гончарної сировини та виготовлення поліфункціональних керамічних виробів.

Київське Полісся багате на ліси, тому популярними ремеслами були і є такі як теслярство, столярство, стельмаство, бондарство, а також плетіння кошиків, взуття тощо. Тому в експозиції широко представлена деревообробна галузь. Одним із найпоширеніших промислів було столярство. Його специфіка полягала у тому, що речі виготовляли із пиляних дошок, зокрема і скріплених одна з одною за допомогою столярних з’єднань та клею. Загалом прийоми виготовлення відповідної продукції столярства були вельми простими і сам процес виробництва не передбачав використання складних пристосувань чи інструментарію. В цьому ремеслі застосовувалися різні види деревини (дуб, ясен, сосна, липа, осика тощо), втім найбільш вартісною вважалася сировина твердих порід.

Деревообробний промисел, пов’язаний з виготовленням місткостей (дiжок, барил, цебер тощо), мав назву бондарство. Полісся було одним із справжніх осередків українського бондарства. Ремісники добре розумілися на різних сортах дерева i добирали сорти конкретно для кожного виробу.

Зокрема, ті місткості, що призначалися для рідин, виготовлялися з твердого дерева (здебільшого –з дуба).

В експозиції представлені знаряддя праці з дерева, такі як діжка, плуг дерев’яний з залізним лемішем, середина ХХ ст., граблі дерев’яні. 60-70-ті роки ХХ ст., ярмо ХХ ст., колеса від воза, підкова кінська, ковш дерев’яний та лопата дерев’яна для зерна.