ЗАМОВИТИ ЕКСКУРСІЮ
Київська обл. м.Вишгород, вул. Шкільна 58.   



головна   /  НОВИНИ   /  Арійські кам’яні сокири епохи бронзи. Скарби музеїв ВІКЗ. /

Арійські кам’яні сокири епохи бронзи. Скарби музеїв ВІКЗ.


10.07.2021
Арійські кам’яні сокири епохи бронзи
Давні арії… Народ войовничий, і навіть таємничий,– саме такими багато хто їх уявляє. На яких землях вони жили, чим займалися, з якими народами воювали, торгували, єдналися? Ці питання досі хвилюють людей, тим більше, що легенди й міфи про аріїв оповиті ореолом містичності.
А тим часом дослідники на багато запитань уже дали відповіді. І, зокрема, з’ясували, що давні арії жили й на території нинішньої Вишгородщини. Про це свідчать археологічні знахідки, які може побачити кожен – в Історичному музеї Вишгородського історико-культурного заповідника.
Це - унікальні кам’яні сокири. Не знаряддя дроворубів, а бойова зброя, а ще – статусна ознака воїнів епохи бронзи. Ця епоха датується періодом від середини ІІІ тисячоліття до початку І тисячоліття до нашої ери.
Саме у цей час на наші землі з Приаралля і Прикаспію прийшли войовничі племена, які поклонялися коню й колесу. І саме ці племена з часом лягли в основу більшості сучасних народів, і можна припустити, що їхні символи – колесо, сварга і хрест, які символізували сонце – залишилися і в інших культурах.
Так, ми теж – трошки арії, адже археологічна культура, що побутувала на наших землях, дала поштовх виникненню і слов’янських народів.
Серед культурно-історичних спільностей аріїв сучасні дослідники виділяють своєрідну тріаду: курганні поховання (люди ховали своїх померлих у землі, насипаючи над ними високі кургани), бойови сокири і колісниці, адже арії вже знали, як використовувати коней.
В епоху доби бронзи північніше степів на території нинішньої Київщини жили арійські племена, котрі залишили після себе немалу кількість курганів, у яких поховання здійснювали в звичайних ямах, катакомбах-підбоях, вирубаних у стінах могильних ям або у зрубах – дерев’яних клітях, що могли імітувати домівку-напівземлянку – останній притулок померлого.
Епоха бронзи отримала свою назву тому, що саме у цей час люди почали виготовляти перший штучний метал — бронзу (сплав міді й олова), який виплавляли у горнах. Бронзові вироби поступово витіснили з ужитку мідні, оскільки були міцнішими, та й температура виплавлення для них потрібна була менша (800-900 градусів, тоді як для мідних – не менше 1000), а від трудомістких кам’яних знарядь у побуті люди поступово почали відмовлятися. І все ж кам'яні вироби у бронзову добу ще побутували, в усякому разі, у вигляді наконечників стріл та кам’яних бойових сокир. Можливо, з одного боку, впливали давні традиції, а з іншого – важка кам’яна зброя з високою пробивною здатністю у бою була надійнішою та дешевшою.
Та й матеріал для бойової сокири був, по суті, дармовий – підручний камінь. А ось виготовити таку зброю було досить непросто. Для цього спочатку майстер надавав каменю човникоподібної форми, а потім починалось свердління отвору для дерев’яного держака кістяним свердлом, поступово підсипаючи пісок як абразив. Вочевидь, допомагав «механізувати» процес лук, який на деякий час ставав знаряддям праці: на ньому закріплювали свердло. Можна собі уявити, скільки кістяних свердел мав змінити давній майстер, аби все ж «продірявити» камінь! А потім виріб потрібно було ще й відшліфувати. Статусності додавав і розмір – чим більша сокира, тим престижніше, а ще – оздоблення, наприклад, різьблення на камені.
Можливо, на це йшло кілька місяців, а то й років. Наприклад, Києві, в археологічному музеї експонується незавершена сокира розміром з ковадло – отвір для держака почали свердлити, а потім… може, терпіння не вистачило, а може, щось завадило закінчити роботу.
До речі, зверніть увагу на експонати в Історичному музеї ВІКЗ: два з них – ніби «обрубані». Так, камінь в бою нерідко не витримував напруги і сокири ламались. Тоді таку зброю «реставрували»: доводили до потрібної форми лінію сколу, ствірдлили новий отвір для держака і знову використовували.
Зразки бойових сокир, що експонуються в музеї, досить скромні і за розміром, і за оздобленням. Зате вони мають чітке датування – відомо, що виготовлені в середині ІІ тисячоліття до нашої ери!
Хочете більше дізнатись про багату історію, культуру й ремесла Київського Полісся і Вишгородщини зокрема? Приходьте на екскурсії й майстер-класи до Вишгородського історико-культурного заповідника. Вас чекають Музей давньоруського гончарства та Історичний Музей!
Довідки телефонами: +38 (04596) 25-315; +38 (04596) 52-859; +38 (04596) 54-179.