За тиждень до Великодня християни відзначають Вербну неділю – Вхід Господній до Єрусалиму. У Святому Письмі зазначено, що в неділю перед Великоднем Ісус в’їхав до Єрусалиму. Дорогу під час в’їзду встеляли пальмовим гіллям. Але оскільки в наших землях пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Вважають, що верба має цілющі властивості і одна з перших сповіщає про прихід весни.
Зранку люди йдуть до церкви і святять вербу. Господарі мали звичай після
церкви садити кілька освячених гілок верби у полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що зосталася, несли до хати і ставили на покуті під образами. В хаті били свяченою вербою, примовляючи:
«Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!»

Хлопці та дівчата били свяченою вербою біля церкви, дорогою, а б'ючись, примовляли:
«Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!»
Вірили у цілющу силу верби: варили освячену вербу разом з цілющими травами і напувають таким варивом хвору людину чи тварину. Виваром свяченої верби мочили голову і лікували від головнго болю. Вважали її помічною від пропасниці та ревматизму, збивали нею гарячку. Товчене листя з верби клали на рани, а настоями її листя лікували шлункові захворування.
