225 років тому – 3 липня 1798 року – було видано указ про створення Межигірської фаянсової фабрики

У 1796 році німецький інженер Краніх біля згорілого Межигірського монастиря знайшов каолін, який використовують для виготовлення фаянсу і порцеляни. Через два роки тут почали спорудження фабрики. Перші вироби виготовили вже у 1801 році. Згодом фабрика стала одним із найбільших фаянсових підприємств свого часу. Випускала товари для широких мас і «за спецзамовленням» для знаті. Асортимент налічував близько 120 найменувань: сервізи, вази, салатниці, фруктовниці, лампади, «роги достатку», декоративні тарелі й таці з портретами Шевченка, Костомарова, Куліша, київськими, межигірськими краєвидами й навіть фаянсові ікони. Вироби фабрики постійно брали участь в ярмарках. Межигірські друковані малюнки на кераміці, предмети з кольорових мас та білого фаянсу, вкритого кольоровою поливою, визнавалися найкращими в країні й високо цінувалися за її межами.

У 1874 році фабрику було закрито. Згодом – у 1919 році – на на базі колишньої Межигірської фаянсової фабрики, обладнання якої частково збереглося, відкрили Межигірські художньо-керамічні майстерні (з 1923 — технікум), в яких працювали бойчукісти.

Колекція межигірського фаянсу була у Михайла Грушевського. До початку повномасштабної війни з російським агресором вироби Межигірської фабрики можна було побачити у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї історії України, Сумському обласному художньому музеї ім.Н.Онацького, Вишгородському історико-культурному заповіднику та ін.